Те відчуття, коли гори вже по-справжньому заполонили душу...

                Те відчуття, коли гори вже по-справжньому заполонили душу… Замість «ну.. гори, як гори,.. це красиво, і повітря свіже», вже думаєш, що Гори – це щось дійсно неймовірне, величне, могутнє. І там не просто повітря чистіше, ніж в місті, а навіть дишеться якось інакше: легко, живильно, м’яко…

Гори стають чимось, що хочеться ввібрати в себе на повну, але що не вміщається навіть у погляд. Чимось таким, що проростає в тобі всередині, створюючи новий хребет і нові полонини.

свіжість вересневих ранків

Ще з перших аркушів календарного вересня я прокидалась рано-вранці, заварювала міцну каву, нашвидкуруч жувала тости з медом і поринала в круговерть прохолоди вічно заклопотаного міста

Шукати поглядом у небі літаки...

Шукати поглядом у небі літаки.

Ходити пішки. Пити каву з прозорих чашок.

Відкривати для себе у книгах нові світи.

Посміхатись в люстерко кожен-кожнісінький ранок.

Мандрувати містами, де будинки –

мої Чернівці

Пройшло два роки, а «мої» Чернівці не змінились. Ті ж самі вузькі вулиці, вимощені бруківкою. Ті ж самі двері, за якими ховаються знайомі дворики з аварійними балконам й ароматом чогось смачного. Старі під’їзди. Голуби і купа різнокольорових котів. Чудернацькі графіті там, де їх зовсім не чекаєш зустріти. Квіти і кава, яку, традиційно, чомусь так складно вранці знайти… 

Вересневе

А тобі коли-небудь, бува, не хотілось подзвонити до неї й отак просто сказати "Привіт"?..
Запитати про справи, про те, про що мріялось,
і вже зовсім спонтанно [для неї й для себе]
запросити її на обід.
Погуляти по парку, подумати римами,

Дивитись

          Нам час від часу варто зупинятись. Дивитись угору, назад чи трохи далі за власного носа.

Дивитись, як росте трава. Як розкривається вранішня квітка. Як сонце ховається за горизонт, а потім з’являється знову, щоб світити навіть тоді, коли нам не до нього. Дивитись, як сміється дитя,

Місто, в яке хочеться повертатись

  
       Місто, в яке хочеться повертатись знову й знов. Воно ніби пронизане якоюсь невловимою магією, що загортає тебе з голови до черевиків, вплітає в тенета свого ритму, уповільнює, змушує спостерігати й мріяти...